Оксана Чепелик
«У той час, коли перший український астронавт злетів у космос на борту човника НАСА, удостоєна гранту Artslink художниця Оксана Чепелик жила у Балтіморі. Вона "відрефлексувала" історичну взаємодію космонавта і НАСА, залучаючи цілий спектр історичних ремінісценцій. Чепелик створила "Yellow Submarine"/“Жовту субмарину ” (1997), яку вона транспортувала до старого учасника Перл-Харбору - підводного човна «Торск» у гавані Балтімора. Символізм виявився трохи незрозумілим для підводників і вони привітали "дружній жест" викликом поліції, яка заявила, що українська художниця «має виступати з подібними перформенсами у своїй країні» (фраза, що незабаром облетіла всі радіо станції в США).
Протягом того ж грантового періоду, художниця реалізувала інсталяцію з назвою “Evidently Inevitable”/“Очевидна Невідворотність” (1997), що демонструвала відео десяти американців і десяти українців, що описують свою першу сексуальну пригоду…»
Барбара Ландон
куратор MOMA - Музею модерного мистецтва
для виставки “Internyet” в MOMA, Нью-Йорк.
«Оксана Чепелик, 1997 року перебуваючи в резиденції ArtsLink у США, створила відео, інтерв’юючи людей щодо їх першого сексуального досвіду та серію фотографій з певною феміністичною перспективою. Проект «Очевидна невідворотність» звертається до феномену зізнання, де сексуальність досліджується як інтеркультурний досвід, що більше стосується пошуку ідентичності, ніж фізичної інтимності. Проект також вивчає ідею особистого міфу як відповідь на травму, включаючи відео проекції та фотографії, створені художником в Україні та США. У контексті виставки проблема ідентичності та приналежності представлена не лише у традиційному контексті того, що розглядається як мистецтво, але й як така, що в міждисциплінарному аспекті зливається зі сповіддю.
Превалювання художників-чоловіків в Україні загострювало існуючу чоловічу ієрархію всередині арт системи в країні, а також ілюструвало, що мистецька громада була абсолютно ізольована - без будь-якої інтеграції у ширшу соціальну суспільну тканину. Праці цих художників часто створювали проблему в термінах західного феміністського критицизму, так як жінки завжди зображалися або як годувальниці чи навіть перегодовані-матері – примітивні, фундаментальні та патріархальні; а чи як кохана в рамках Едіпової моделі, що перетворюється на мегеру, а чи матір Мазоха, мати степів, яка оберігає, а також несе смерть. Оксана Чепелик відштовхується від такої репрезентації вивчаючи свою власну роль як жінки в контексті чоловічої ієрархії та влади. Використовуючи відео як засіб, Чепелик звертається до формату приватної сповіді на противагу публічній демагогії в таких проектах як «Очевидна невідворотність» та «Улюблені іграшки лідерів».
Марта Кузьма
куратор Центру Сучасного Мистецтва Сороса,
куратор Маніфеста 5,
директор Центру сучасного мистецтва в Норвегії (OCA)
Director of the Office for Contemporary Art Norway (OCA)
із каталогів «День з життя», СЦСМ
та «Майбутнє вже прийшло», Музей Сучасного Мистецтва, Загреб, Хорватія.
«“Range / Reichweite / Далекосяжність” (реалізований Оксаною Чепелик спільно з Утою Вайс-Ледер) незважаючи на часом наочнішу, часом прихованішу присутність політичних і соціальних матриць і мотивів, зовсім не сприймається як проста демонстрація певної сучасної версії «політичного мистецтва», але передусім як виставка індивідуальних художніх поглядів, котрі можуть відсилати, а можуть прямо і не відсилати до обумовлених політичних контекстів. Це глибоко метафоричний проект. Його головна метафора - єдність та циклічність буття, постійне повернення до сталого стану речей, прагнення до видимої, але завжди зникаючої прозорості горизонту… І тут вже правомірно говорити про метаболічний тип метафори. Адже метабола - це саме образ, що неможливо поділити надвоє, на пряме і переносне значення, на описаний предмет та залучену подібність, це образ подвійної і, разом з тим, спільної реальності. Такого колового обертання, де немає “опорної” реальності до “надбудовчої” ілюзії, але є сама дійсність, що може викликати невідбутні перетворення…»
Олександр Соловйов
куратор ПінчукАртЦентру
«Щодо прозорості кордонів», каталог “Reichweite / Далекосяжність / Range”,
Київ: PC World Ukraine.
«…До раніше згадуваного майстра колажів С. Параджанова додамо імена художників Т. Сільваші (його просторовий проект «Малярство», ЦСМ, 2000 р.), інсталяції Олександра Бабака (твори 1994-2000 рр.), Оксани Чепелик – автора вигадливих, справді вражаюче артистичних або гіркотно-іронічних геппенінгів та відеоарту.
Тема «народ-влада», або «вожді, які вони є», репрезентована Оксаною Чепелик у критеріях «онтологічного нігілізму» (за Гайдеггером). Це іронічно-трагедійний театр, абсурдистський вертеп, вигаданий і розіграний художником – представником молодшого покоління. Постмодерніст, прихильник медіа-арту О. Чепелик мислить концептуально. Вона – «поет десакралізації». Крім того, у творчості О. Чепелик фіксується простір підсвідомого, де логіку відсунуто алогізмами. Проект «Улюблені іграшки лідерів» доводить вичерпаність для автора евристичного потенціалу не лише життєподібного мімесису, але й дегуманізованого авангардизму. Мисткиня працює в царині нових технологій, бо на її думку «лише вони здатні втілити асоціативність Текстів буття в метафорах інформації. Постало питання зміни старої ролі мистецтва на роль актора в процесах трансформації світу… – говорить художниця. – Цей процес тісно пов’язаний з потужним ефектом комунікації та взаємин між людьми. Чи сприймають вони мистецтво як культурний текст? Альтернативне бачення нових медіа… Мистецтво, в якому я зацікавлена, базується на міждисциплінарному дослідженні реальності, метою якого є відкриття нового прочитання». Метафори О. Пінчука, О. Клименка, О. Бабака та О. Чепелик, поставлені в контекст експозиції, багато що дешифрують. Елітарний нігілізм О. Чепелик поряд з етнографізмом О. Бабака спрацьовують як потужний детонатор критичної лінії «Перехрестя» - дають широкий спектр асоціацій щодо трагічного образу України. «Кожна робота є моделлю національного із закодованою інформацією… Коду відповідав знак, символ».
…Покоління постмодерністів виросло в атмосфері абсурду нинішнього буття. За останні десять років виникло відчуття неприкріпленості, відсутності усталених цінностей. Усе непевне… Що буде завтра? Прихованість перспективи в житті у творчості породжує атипові (суб’єктивні) реакції на світ: гру, клоунаду, карнавалізацію мистецтва, а також безвихідь трагічних сюжетів у В. Цаголова, садистичні інтонації в О. Чепелик, гидливість сексуально заклопотаних дітлахів – проект О. Гнилицького і багато чого, що шокує глядача.
Витончена театралізованість, гра у впізнаваних персонажів (Ленін, Гітлер, Ейнштейн), персоніфікація цих особистостей в садистських «дитячих забавках» – складний комплекс асоціацій, здогадів про щось у собі і в інших – істинне багатство проекту «маестро постмодернізму» О. Чепелик. Її творчість самостійна, активна, щира, іронічна. В холодній грі авторського розуму, в її гротесковості, в тонкій єзуїтській усмішці очевидний високий клас постмодерністських одкровень. Тут, а не в шароварах (при всій повазі до традиційного) і не в стилізаціях чи кічовому варіанті псевдонародного слід шукати національне. Воно – в новому мисленні, у використанні цивілізаційних досягнень, технологій, у свіжому, незаштампованому погляді на світ, у бажанні бути вільним від забобонів, рудиментів не найсимпатичнішого суспільства, наслідків якого ми ще не позбавлені. З цим можна входити у світове естетичне співтовариство і в багатоманітності пошуку посісти в ньому чільне місце.»
Ольга Петрова
з монографії «Мистецтвознавчі рефлексії». Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2004.
«Застосований у проекті «Очевидна невідворотність» (1997) не ідентифікаційний принцип дозволяє об’єкту інтерв’ювання погодитися на експеримент без упереджень. Проект досліджує природу поведінкового архетипу та оціночну психологію людей, що мешкають з двох боків Земної кулі; різниця у психології, поведінці, відношенні до зняття табу як об’єкт транскультурного аналізу. Мистецька інтерпретація аналізу спільності та протилежності підсвідомих імпульсів, що базується на соціологічному опитуванні, заснованому на психологічній методиці зняття табу, розкріпаченні чуттєвих спогадів, які в поєднанні з зображенням, що демонструє зміщення змістів, будучи не адекватним вербальному ряду, чи артикульованим історіям, породжують асоціацію, що є містком до розуміння. Цікавим є взаємозв’язок - об’єкт/суб’єкт (людина на екрані, людина–відвідувач), насолода від взаємодії людського фактору, адже починається само ідентифікація глядача з екранним образом. Я вважаю роботу Оксани Чепелик надзвичайною на її шляху, адже вона веде пошук заради істини. Її твори досліджують різні особисті та соціальні питання, розкриваючи як фасад так і внутрішній беззахисний світ людської психіки. Як результат її праця є дзеркалом, що зупиняє глядача-учасника та відображає його власну історію та позицію в суспільстві. Оксана – глобальний тревелер, що дуже вільно мандрує різноманітними культурами, досліджуючи їх різницю та схожість.»
Джон Рупперт
професор Мерилендського університету, США.
«Оксана Чепелик – відомий художник, що народилася і живе в Києві, в Україні. Після закінчення вищої школи в Києві, вона продовжувала свою художню освіту в Москві, Парижі і Амстердамі. Основне міжнародне визнання у світі візуальних мистецтв здобула починаючи 1996 року. В інсталяції "Сніданок на траві" в Галереї Люк Керель (Luc Quyerel) в Парижі, присвяченій 10-річчю Чорнобиля, вона представила сервіровку столу на траві на фотографії та в інсталяції з фотовідбитками екскрементів серед блюд. Це спричинило пильну увагу мас-медіа і змусило нас обрати її у листопаді художником місяця (у жовтні художником місяця був Цезар) та запросити до галереї з ретроспективною виставкою 2000 року. Її проект "Мандрівний острів Лесбос", вперше представлений у Києві, спочатку демонструє перформенс наповнених повітрям прозорих пластикових форм у русі, під час якого вибудовується інсталяція із цих об’єктів, що плавають в повітрі, створюючи враження дихання. Відео "Народження Венери" та "Мандрівний острів Лесбос", що експонується в ArtNetGallery - добре передають її перформенси. "Народження Венери" - одна із найбільш знакових робіт Оксани Чепелик.
1996 року у Бієнале "Pleins Feux” в CREDAC - Центрі сучасного мистецтва в Парижі, Оксана Чепелик представила інсталяції, зроблені з постільної білизни під назвою “Чеченський ландшафт”. Ймовірно, що вона спостерігаючи за слідами перебування людини в ліжку побачила, що постільна білизна, може утворювати ландшафт або форми, що здатні спрямувати нашу уяву до широкого спектру думок – від найпримітивніших до концептуально найскладніших. Доказом цього слугують її фото роботи цих інсталяцій представлені в колекції ArtNetGallery.
У циклі робіт, названих "Одяг-cховок?”, 1996. Одяг як надає притулок, так і приховує від оточуючих поглядів. Особливо жінки описують, що вони іноді відчувають, коли їх роздягають очима, зазвичай представники протилежної статі. У цих серіях робіт Оксана Чепелик представляє фотографії оголеного людського тіла в межах прозорої структури – чи слугують вони захистом. Ці роботи можуть ілюструвати, як легко нас може роздягнути уява оточуючих. Приклади цих робіт знаходяться також в колекції галереї.
У проекті “Містерії Євразії”, який експонувався як в Європі, так і в США, Оксана Чепелик демонструє частини людського тіла, змішуючи уявлення про тілесність – дозволяючи уяві спостерігача поєднати фрагменти та заповнити порожні інтервали. Оксана Чепелик зуміла майстерно, створити симетрію або рівновагу між зображеннями різних частин людського тіла. За приклад слугують дві фотороботи із серії “1+1”, експоновані в галереї.
1998 року Оксана Чепелик представила фотографічний цикл, що працює з обличчям людини під назвою “Очевидна невідвортність”. Коли розглядається фотографія цілого обличчя, фрагменти лиця не викликають ніякого ефекту збентеження, але коли певні частини вирізані, як от губи, або брови, ми, можливо, автоматично почали б думати – а чи моя нижча губа така широка? або чи форма мого ока створює враження, що я - азійського походження, або - мої брови недоглянуті? Хоча ці обличчя ймовірно дуже гарні, проте, зосереджуючись на одній частині лиця, Оксана Чепелик зуміла завдяки деталям змусити глядача автоматично думати про його, або її власні особливості.
Ми змогли експонувати лише частину інсталяцій Оксани Чепелик. А їх набагато більше. Тепер вона працює з новими медіа, цифровим зображенням і відео. Чудовим прикладом цього слугує проект “Virtual See Tower”/“Віртуальна морська вежа”, а саме - фотографічне зображення, що фіксує авторську інсталяцію, реалізовану у фавелі Жакарезіньо Ріо-де-Жанейро, в Бразилії, що демонструє відео проекцією облич жителів фавели: дорослих та дітей на повітряну кулю, які розповідають про свої «мрію». Ці нові медіа в комбінації з концептуальним підходом автора мають великий образний потенціал в роботах Оксани і ми з нетерпінням чекаємо на її майбутні виставки.»
Семундур Гудмундссон (Saemundur Gudmundsson),
ArtNetGallery, Швеція.
«Інсталяція “Virtual Sea Tower” / ”Віртуальна Морська Вежа” Оксани Чепелик, реалізована у фавелі Жакарезіньо в Ріо-де-Жанейро в Бразилії, є прикладом проекту соціальної скульптури. Чепелик проінтерв’ювала жителів фавели, що описали свої подвійні відчуття: розпачу від перебування в пастці свого навколишнього середовища та надію на майбутнє покращення умов життя. У відповідь художник створила безпровідний дирижабль – повітряна куля з відео камерою, що піднялася над фавелою. На протязі дня вона фіксувала та транслювала вид на море у реальному часі, як метафоричний та візуальний жест - звільнення для жителів, а вночі вловлювала проекцію, що демонструвала інтерв’ю з членами спільноти, які говорили про потенційні зміни для їх оточення.»
Мелані Крін (Melanie Crean)
куратор Eyebeam, Нью-Йорк.
«Проект Оксани Чепелик “FreeD” працює з виявленням напруги між наповненням та порожнечею в процесах урбаністичної трансформації. Багато що може бути написано з приводу її робіт та інтерпретовано в численних авторських відео перформенсах: віктимізоване тіло автора, загрозу якому становлять власні хірургічні порізи та замовчувані протягом довгого часу гострі проблеми міста, паперовий журавлик, що тріпоче, складений з креслень урбаністичних проектів та планів, не артикульовані помилки часу адже жителі з'являються та зникають у “Бермудському тунелі”. Однак, найбільш значним серед відео інсталяцій Чепелик є яскраво рожевий об’єкт “Офісу для безробітних № 6”,встановлений на вході до Залізничного вокзалу Дессау, - його інтервенціоністська та трансформативна роль в урбаністичних просторах. Робочі модерністські імпульси пізнавальної та фізичної рефлексії провокують появу феноменології продюсера та місця, тіла та простору, присутності й відсутності.»
Ніл Гагліарді
з каталогу “ComplexCity: Присутність та відсутність ” // “complexcity beyond sprawl”
Дессау: Фонд БаухаузуДессау.
«Проект «Female ID» Оксани Чепелик включає в себе цикл фотографій, інсталяції та кінофільм «Хроніки від Фортінбраса», що базується на збірці есеїв з тією ж назвою Оксани Забужко, авторки відомого автобіографічного роману «Польові дослідження з українського сексу». У фільмі Оксана Чепелик інтерпретує філософський текст і феміністську інтонацію авторського погляду на національну свідомість в просторікультурного лихоліття, створюючи асоціативну тканину зіставлення експресивного зображення та коментаря. Режисер конструює уявний міфологічний простір феномена, що вивчається, за допомогою метафоричних дій перформенса і колажів з хронік минулих років і фрагментів історичних фільмів. Вона також звертається до підходу Тараса Шевченка до жіночої суті і уявленні про жіночу долю в Україні, інтерпретуючи процеси через ставлення до жіночого тіла (у філософському прочитанні - тіла культури), яке мучать і десакралізують огиднікарлики. Оксана Чепелик символізує, таким чином, тоталітаризм як носія чоловічого начала, і як джерело пасивної долі України, минулої і сьогоднішньої. Ігрові епізоди, з одного боку, звернені до абсурду, гротеску, алегорії і пародії, а з іншого боку, є віддзеркаленням української кінематографічної традиції з її ірраціоналізмом і поетикою, заснованою фільмами Довженко.»
Галина Копанєва
із каталогу 37-ого Міжнародного кінофестивалю «Карлови Вари», Чехія,
Прага: VINLAND.
«Відео робота Оксани Чепелик «Урбаністична мультимедійна утопія» працює з постмодерним часом та урбаністичною та віртуальною комунікацією. У своєму фільмі автор веде корабель крізь ламку глобальну поверхню, яка представляє західний світ. Пошуки, які провадить «Урбаністична мультимедійна утопія», справили враження на журі 16-ого EMAF - Європейського фестивалю медіа арту в Оснабрюці (Німеччина), яке нагородило автора Special Werkleitz Award.»
Марк Комес
Нагороди 2003 16-ого EMAF - Європейського фестивалю медіа арту в Оснабрюці, Німеччина.
«Оксана Чепелик є мультимедійним художником, її роботи зазвичай апелюють до колективної долі, історії, пам’яті та ідентичності. Та у відео “Улюблені іграшки лідерів” (1998), що базуються на перформенсі та інтерактивній інсталяції “Piece of Shit” (1998), автор звертається до теми небезпеки масових ілюзій ХХ сторіччя та досліджує проблему соціальної/особистої відповідальності. Під час перформенсу вона перетворюється на Леніна, Гітлера та Ейнштейна у супроводі текстів Зігмунда Фройда, присвяченим впливу сексуальних вражень у дитинстві на подальше життя. Проект також веде до феміністичної перспективи, так як художниця виходить з дослідження своєї власної ролі як жінки в контексті чоловічої ієрархії та влади.»
Наталя Філоненко
куратор візуальних мистецтв «Інституції нестабільних думок»
із каталогу «Донумента», Німеччина.
«Праця Оксани Чепелик «Очевидна невідворотність» (1997) складається з серії відвертих та дуже чуттєвих розповідей про перший сексуальний досвід, розказаних різними людьми, у поєднанні з набором відео макро-планів обличь цих людей. Збільшеня демонструє наскільки гіперфізичним є кожен сантиметр людського тіла. Це відео, будучи одним із перших українських творів, що досліджує тему тіла та сексуальності за допомогою прямої документації, стало візуальною онтологією, неабстрактною, децентралізованою, та неієрархічною документацією. Відео слугує як засіб документації поряд з нелегальністю та розширенням зони шпигування.»
Надія Пригодич
куратор відео та нових медіа
«Про відео-арт» із каталогу «Донумента», Німеччина.
“Chepelyk Oksana holds a distinctive place in experimental filmmaking both in the Ukraine and across the world.
In 2004, I curated Ukrainian Film Festival at the Institute of Contemporary Art. During the selection process I saw the majority of Oksana Chepelyk’s oeuvre. What resonated with me was her use of experimental film methodology to express nonverbal concepts and emotional states.
At the ICA we screened Chepelyk’s film Chronicles of Fortinbras and since then we have been in touch regarding her new, upcoming projects.
Oksana Chepelyk’s experimental films are stylistically unique, and based on exceptionally detailed research process. It is not only the form of her films but a compelling subject matter that characterizes her work, exploring and blending interdisciplinary contemporary themes, and above all, a profound interest in the human spirit. Chepelyk’s innovative and inventive work often includes elements of science, sociology, and history, combining the social and the
The creativity, determination, and patience required to bring experimental projects to completion have been Chepelyk’s greatest strengths.”
Branka Bogdanov
Director of Film and Video
The Institute of Contemporary Art
Boston, USA
«Інсталяція Оксани Чепелик “Origin” / “Початок” є проектом cоціальної cкульптури. Згідно з тезою Мішеля Фуко «Влада не просто є в наявності, а функціонує як "матриця трансформацій". Соціальна скульптура оперує поняттям «естетичне», вивільняючи його від обмежень усередині певної сфери, або жанру, переміщаючи в колективний, образний робочий простір, в якому ми можемо бачити, розуміти, заново продумувати і змінювати наше життя згідно з нашим творчим потенціалом.
Виставка “Origin” / “Початок”, створена українським художником Оксаною Чепелик, складається з кількох частин: вона включає три-екранну відео інсталяцію, real-time зовнішню відеопроекцію та цикл фотографій. Робота має компонент інформаційної візуалізації, щорозглядає генофонд нації. Проект “Origin” / “Початок” дозволив Оксані створити унікальні інсталяції для кожного регіону світу, де вінекспонувався. Виставка у галереї “MOV-iN” включає моніторинг в реальному часі даних про кожне нове народження, що відбувається в Нью-Мексико, яке впливає на відеозображення немовлят, надані місцевими батьками-добровольцями з Санта-Фе. Ця інформація, отримана зІнтернету, спричиняє візуальні зміни відеопроекції зображень дітей, зібраних з усього світу. Кожен акт народження додає до колективногозображення новонародженого малюка.»
Девід Стоут
професор відділення Рухомого зображення
Коледжу Санта-Фе, США.
«Про Оксану Чепелик можна сказати, що вона обрала свій власний неповторний шлях в мистецтві. Її неможливо віднести до жодної з існуючих в Україні художніх груп. Сьогодні її ім’я пов’язують з таким явищем у сучасному мистецтві, як соціальна скульптура. Саме в цьому напрямку вона плідно працює протягом останніх років. Нещодавно в Києві за її ініціативою та при підтримці Інституту проблем сучасного мистецтва АМУ, а також Міністерства культури і туризму нею був успішно реалізований Міжнародний фестиваль соціальної скульптури.
Здобувши освіту архітектора, Оксана Чепелик сьогодні займається сучасним мистецтвом в цілому та активно розробляє питання контексту існування сучасного мистецтва, зокрема медіа-контексту. Соціальну спрямованість її проектів можна пояснити декількома чинниками. Як архітектор, вона намагається збагнути і осмислити соціум і соціальні проблеми крізь призму міста, як просторової моделі в більш загальному сенсі і як середовища існування людини зокрема. Як художник, шляхом власного мистецького „висловлювання” втілює концепцію синтезу архітектурного простору, відео-інсталяції, фотографії та живопису. Поєднуючи теорії розвитку міста з економічними, екологічними, демографічними проблемами - наближається до розуміння відносин між простором, часом, інформаційними потоками та людиною.
Під час стажування в інших країнах з різних видів мистецтва (архітектура, кіно, медіа арт) поступово окреслювались головні проблеми, які вона вирішує в новому, несподіваному ключі, працюючи з формою (наприклад, робота з великими надувними формами, як то у перформенсі „Містерії рухомих об’єктів” 1995-1996 рр. чи трансляція відео-зображення на величезну повітряну кулю „Початок” 2006 р). Загалом, теми, які розробляє Оксана Чепелик надзвичайно скореговані для діалогу, орієнтовані на комунікацію, відкриті для аудиторії.
У 2000-2002 році Оксана Чепелик брала участь в програмі „Колеги Баухаузу” (Дессау, Німеччина), яка мала на меті об’єднання зусиль митців з різних країн і відродження цього закладу, за прикладом славетних 20-х рр. як лабораторії новаторського пошуку світового масштабу. Під час цієї програми, що передбачала комплексне вивчення міст, велика увага приділялась соціальним аспектам архітектури і містобудівництва – саме в цих галузях як ніколи було доцільне залучення інструментарію та проблематики актуального мистецтва. Проекти “Virtual Sea Tower” (Ріо-де-Жанейро) відео "Інтродукція" (Дессау), інсталяції "Бермудський тунель" і рожевого дизайнерського об’єкту в стилі Баухауз-2000 "Офіс N 6 для безробітних”, що демонстрував вмонтоване 14-хвилинне відео “Free D”, де відбувається реверберація між тілом людини та урбаністичним тілом, опинилися на перетині багатьох проблем: комунікації в сучасному місті, співіснування і функціонування суспільного і віртуального простору. Вони відповідали на різні актуальні питання, як то бачення художником сучасного міста, спроба використання архітектури міста, структури суспільного простору як культурного тексту, який може бути прочитаний в різних несподіваних контекстах, а також чи можливо за допомогою нових медіа сформулювати альтернативне бачення.
Після реалізації цих проектів, за словами художниці, куратор відомої нью-йоркської інституції, яка досліджує рухомі образи, Eyebeam, віднесла їх до робіт соціальної скульптури.
Саме до соціальної скульптури відноситься цілий цикл проектів Оксани Чепелик. Серед них особливо можна відзначити “Хор глухонімих” (1998), “Homage Ван Гогу“ (1998-2003), “Virtual Sea Tower” (2000), “Канонізацію” (2003), “Початок” (2006), „Генезис” (2008). В цих роботах поступово досліджувалися теми формування масової свідомості та культурних трансформацій в умовах глобальної експансії медіа; проблеми генофонду, порушуються соціальні й етичні проблеми використання біологічного ресурсу стовбурних клітин і дитячої трансплантології.
Важливим напрямком діяльності Оксани Чепелик є синтетичні кіно та медіа мистецтво. Їй завжди цікавий експеримент. В режисерських роботах це надзвичайно помітно (в експериментальному кіно вона працює з 1994 рр). З останніх фільмів вирізняється спільна робота з літератором Оксаною Забужко, на філософську есеїстику якої і були зняті «Хроніки від Фортінбраса». Фактично, цей короткометражний фільм є перфоменсом, в який органічно вплетені адаптовані цитати з літературного твору. Фільми режисера Оксани Чепелик демонструвалися на численних фестивалях кіно, відео та нових медіа по всьому світу, отримуючи призи: на Міжнародному фестивалі короткометражного кіно в Монтекатіні (Італія), Міжнародному фестивалі короткометражного кіно в Оберхаузені (Німеччина), Європейському фестивалі медіа арту в Оснабрюці (Німеччина), Міжнародному кінофестивалі (категоріі А) в Карлових Варах (Чехія) та інших.
Сьогодні мистецтво оперує надзвичайно широким спектром ідей, прийомів і засобів втілення. Не відмовляючись від винайдених ще на початку минулого століття інсталяції та перформенсу, потужною складовою стали нові медіа. З кожним десятиліттям світ, а разом з ним і мистецтво змінюється майже до невпізнаваності. Працюючи у сфері contemporary art художник безперервно тримає руку на пульсі, адже має бути на крок попереду у своїх відчуттях, демонструючи власний неповторний погляд.
Все це можна сказати про Оксану Чепелик і якщо спробувати окреслити сферу її інтересів – одним словом можна сказати, що це сучасність і сучасне візуальне мистецтво у всій його багатовимірності, яке вона вивчає, досліджує з позиції художника, куратора, режисера і науковця”.
Віктор Сидоренко
Кандидат мистецтвознавства, директор Інституту проблем сучасного мистецтва АМУ, Академік Академії Мистецтв України
“Наш час може увійти до історії людства як епоха маніпуляцій, що поступово все більше руйнують кордони між штучним і справжнім, природнім і сконструйованим. І справа тут не тільки у безмежжі можливостей сучасних технологій, а в тому, що вони здатні, здається, докорінно змінити ті буттєві засади, на яких тисячоліттями зростало людське життя, такі, що визначали його засадничі цінності… Проект Оксани Чепелик саме про це: про вартість людини, про «нові форми материнства», через які жіноче тіло в умовах сурогатної вагітності стає таким собі «контейнером по вирощуванню людського матеріалу», про небезпеку життя без тої найголовнішої любові - матері і дитини, без якої світ взагалі може втратити сенс свого існування… Однак його фотографії, що зображають оголене тіло вагітних жінок, татуйоване невідомими схемами чи розв’язками доріг, по якому «мандрують» людські ляльки-постаті, здатні викликати і більш широкі роздуми – про «штучність» людського буття, де в сучасних умовах все більш поширюваного клонування, кожна з них може бути замінена на нову «вівцю Доллі», про космічність наукових перетворень, де сила розуму та інтелекту, очищена від «дріб’язкової» суб’єктивності, все більше вступає у протиріччя із окремою людською долею. Та й державна політика, що за висловом М.Фуко, визначається сьогодні здатністю «примусити жити і дозволити померти», все більше набуває ознак саме «біовлади», що забезпечуючи виживання людському роду, масі, не бачить, не помічає і не чує окрему особу. Підкреслюючи цю небезпечну опозицію холоднувата вигадливість фотографій доповнюється у проекті документальним відеофільмом про справжні пологи з кров’ю, болем, фізичним стражданням і першим криком новонародженого життя…
Проект «Генезис» та його фрагмент «Немовлята на замовлення» невипадковий у творчості Оксани Чепелик. Тема маніпулювання людським тілом, використання його як засобу в політичних, рекламних, естетичних та інших акціях окреслює одну з наскрізних тем в її роботах останніх років. Варто згадати «Сучасні містерії» (1997), «Улюблені іграшки лідерів» (1998), «Free D» (2000), кінофільм на 35 мм плівці «Хроніки від Фортінбраса» (2001), чи «Female ID» (2002) “Текстовий ГЕН” (2004). Застосовуючи у своїх проектах нові медіальні технології, так чи інакше стикаючи в них кілька змістовно-просторових вимірів сприйняття та інтерпретації реальності, твори художниці одночасно ніби підтверджують гіркі висновки Поля Віріліо: «Прогрес чинить з нами як судовий медик, який проникає у кожен отвір досліджуваного тіла. Він не тільки наздоганяє людину, він проходить крізь неї, залишаючи відповідні розлади, - візуальні, соціальні, психомоторні, афективні, інтелектуальні, сексуальні. Кожен винахід приносить із собою масу нових руйнувань…» Чим може стати в цих умовах мистецтво – віддзеркаленням проблем, засобом соціальної терапії, проектом нової реальності чи тим особистим авторським відгуком, чия жива емоційність здатна перекричати глобальний інформаційний шум?”
Галина Скляренко
Кандидат мистецтвознавства
«ПРИМУСИТИ ЖИТИ», або « НЕМОВЛЯТА НА ЗАМОВЛЕННЯ»