Оксана Чепелик
“ГЕНЕЗИС”
Проект «Генезис» є продовженням мультимедійного проекту “Початок / Origin”, реалізованого в Нью-Йорку 2006 року, на Андріївському узвозі та на Хрещатику в Києві, а також в Санта-Фе і Лос-Аджелесі (ArtsLink Award, США) 2007 року, що звертається до практик соціальної скульптури в нетрадиційній розробці теми генофонду нації.
Соціальна скульптура оперує поняттям «естетичне», вивільняючи його від обмежень всередині певної сфери, чи медіа, переміщаючи в колективний, образний робочий простір, у якому ми можемо бачити, розуміти, заново продумувати і змінювати наше життя згідно з нашим творчим потенціалом. Поняття соціальної скульптури було впроваджено Джозефом Бойсом, аби звернутися до творчих дій, до яких залучалась би громадськість і які впливали б на оточуючий світ. "Кожна людина - художник, вільна істота, покликана брати участь у перетворенні та зміні умов, продумуючи структури, що формуватимуть і обумовлюватимуть наше життя" (Джозеф Бойс). Таким чином, за висловом Бойса, це - антропологічне визначення мистецтва, яке часто працює в протифазі, виражаючи прагнення, які важко артикулюються в інших сферах. У роботі над проектом йдеться про співпрацю декілька років підряд з батьками немовлят - так, реалізується складний концепт соціальної скульптури, яка ініціює суспільні відносини і мистецтво. Проект, звертаючись до природи репродуктивної системи, працює з темою генофонду країни. Генезис, як і етногенез, важко збагнути тільки науковими методами, в рамках виключно наукової парадигми.
Проект торкається також і загальної проблеми зміни соціальних умов, що викликали зменшення населення України на 5 мільйонів за останнє десятиріччя, в порівнянні з 52 мільйонами у 1990 році. Це своєріднедослідження системи генезису, сконцентроване на символічному акті народження, що здатне породити величезний спектр асоціацій та реакцій від ейфорії до референцій скандальним фактам української реальності, де мають місце торгівля стовбуровими клітинами. У відео інсталяції використано препарований звук ДНК (американські вчені записали її мелодію), а кожне наступне народження відбивається потужним аудіо сплеском, одержаним під час проведення ультразвукового дослідження артерії людини. Фотопроект розглядає жіноче тіло у багатовимірному мікро-макро прочитанні. Округлі тілесні лінії відкривають співзвучність формі української писанки, яка є філософським символом «начала», де орнамент являється стародавнім культурним кодом. На фотографіях демонструється сучасний орнамент, творений з тату та мізансцен, що розігруються на тілі вагітної жінки, які є відсилкою до цивілізаційних та екзистенціальних катастроф. Адже мініатюрні фігурки людей, що завмерли на поверхні сфери живота матері формують образ цивілізаційного поля планети Земля. Тому кульмінацією проекту, що працює з мікро-макро символами «начала» (писанка) у всесвітньому масштабі (планета), є медіа інсталяція, що являла собою відео проекцію на повітряну кулю, що домінуючи у вечірньому небі Києва, веде свій урбаністичний діалог із відомими архітектурними символами міста. Відео проекція на повітряну кулю працює як моніторинг народжуваності в реальному часі і демонструє зображення немовляти в променях ультразвукового дослідження, яке змінюється завдяки сигналу про народження, отриманому з Інтернету, в середньому, через кожні 2 хвилини у Нью-Йорку, через 20 хвилин у Санта-Фе у штаті Нью-Мексико, через 1 хвилину в Лос-Анджелесі (США) та, в середньому, кожні 1,5 хвилини - при кожному наступномународженні в Україні. Новонароджені діти різних походжень з різних регіонів України створюють колективний образ українця/-ки, трансформуючи Біо клітину в Планету Людей. Таким чином, проект "Початок / Origin" дозволив створити унікальні інсталяції для різних регіонів світу, де він експонується. У проекті “Генезис” у співпраці з батьками немовлят моделюються різні образні прочитання за допомогою нових комунікативних візуальних медіа, де є посилання на конфлікт між владною вседозволеністю і відповідальністю за генофонд країни, задавнені чорнобильські наслідки і новітні пов’язані з біологічним ресурсом, соціальні та етичні проблеми. Фотографічний цикл “Немовлята на замовлення” звертається до глобальної проблеми сурогатного материнства, яка у всьому світі є темою палких дискусій. Сурогатне материнство — технологія репродукції людини, при якій жінка добровільно погоджується завагітніти з метою виносити і народити дитину, яку потім віддадуть на виховання іншим особам, які і будуть юридично вважатися батьками даної дитини. Застосування цих методів репродукції, пов'язане з багатьма проблемами етичного, медичного і юридичного характеру, поставило людство перед дилемою - вирішити проблему безпліддя, а чи йти шляхом комерціалізації, яка є засобом експлуатації жінок в ролі платних інкубаторів, про заборону яких мовиться в Брюссельській декларації Всесвітньої медичної асоціації (1985 р.). Сурогатне материнство заборонене законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, деяких штатах Америки, Італії, Швейцарії і Німеччини (в Німеччині заборонена допомога бездітним парам зважаючи на її «аморальність»). Комерційне сурогатне материнство зазвичай визначається в емоційно навантажених і потенційно образливих термінах як "матки для оренди", або "ферми немовлят" таоперують такими поняттями, як ринок, оренда тіла, оплата послуг, виторг, сировина. На комерційній основі дозволено в більшості штатів Америки, Південно-Африканській республіці, Індії, Росії, Грузії та УКРАЇНІ. Як ставитися до того, що «замовлене немовля», пов'язане з сурогатною мамою не тільки пуповиною протягом дев'яти місяців, але і глибокими емоційними зв’зками, які потім, коли дитину потрібно передати новим батьками, розриваються найжорстокішим і найхворобливішим чином? Проект ставить гоголівське запитання в термінах 21 століття, чи "Живі гроші – мертві душі"? Проект не подає інструкцій, рецептів та закликів до дій, натомість ставить запитання: щодо простору, соціуму, коду існування та життя людей.
Оксана Чепелик.
«ПРИМУСИТИ ЖИТИ», або «НЕМОВЛЯТА НА ЗАМОВЛЕННЯ»
Наш час може увійти до історії людства як епоха маніпуляцій, що поступово все більше руйнують кордони між штучним і справжнім, природнім і сконструйованим. І справа тут не тільки у безмежжі можливостей сучасних технологій, а в тому, що вони здатні, здається, докорінно змінити ті буттєві засади, на яких тисячоліттями зростало людське життя, такі, що визначали його засадничі цінності… Проект Оксани Чепелик саме про це: про вартість людини, про «нові форми материнства», через які жіноче тіло в умовах сурогатної вагітності стає таким собі «контейнером по вирощуванню людського матеріалу», про небезпеку життя без тої найголовнішої любові - матері і дитини, без якої світ взагалі може втратити сенс свого існування… Однак його фотографії, що зображають оголене тіло вагітних жінок, татуйоване невідомими схемами чи розв’язками доріг, по якому «мандрують» людські ляльки-постаті, здатні викликати і більш широкі роздуми – про «штучність» людського буття, де в сучасних умовах все більш поширюваного клонування, кожна з них може бути замінена на нову «вівцю Доллі», про космічність наукових перетворень, де сила розуму та інтелекту, очищена від «дріб’язкової» суб’єктивності, все більше вступає у протиріччя із окремою людською долею. Та й державна політика, що за висловом М.Фуко, визначається сьогодні здатністю «примусити жити і дозволити померти», все більше набуває ознак саме «біовлади», що забезпечуючи виживання людському роду, масі, не бачить, не помічає і не чує окрему особу. Підкреслюючи цю небезпечну опозицію холоднувата вигадливість фотографій доповнюється у проекті документальним відеофільмом про справжні пологи з кров’ю, біллю, фізичним стражданням і першим криком новонародженого життя…
Проект «Генезис» та його фрагмент «Немовлята на замовлення» невипадковий у творчості Оксани Чепелик. Тема маніпулювання людським тілом, використання його як засобу в політичних, рекламних, естетичних та інших акціях окреслює одну з наскрізних тем в її роботах останніх років. Варто згадати «Сучасні містерії» (1997), «Улюблені іграшки лідерів» (1998), «Free D» (2000), кінофільм на 35 мм плівці «Хроніки від Фортінбраса» (2001), чи «Female ID» (2002), «Текстовий ГЕН» (2004). Застосовуючи у своїх проектах нові медіальні технології, так чи інакше стикаючи в них кілька змістовно-просторових вимірів сприйняття та інтерпретації реальності, твори художниці одночасно ніби підтверджують гіркі висновки Поля Віріліо: «Прогрес чинить з нами як судовий медик, який проникає у кожен отвір досліджуваного тіла. Він не тільки наздоганяє людину, він проходить крізь неї, залишаючи відповідні розлади, - візуальні, соціальні, психомоторні, афективні, інтелектуальні, сексуальні. Кожен винахід приносить із собою масу нових руйнувань…» Чим може стати в цих умовах мистецтво – віддзеркаленням проблем, засобом соціальної терапії, проектом нової реальності чи тим особистим авторським відгуком, чия жива емоційність здатна перекричати глобальний інформаційний шум?
Галина Скляренко.
Перетікання різних модальностей.
Завдяки специфіці синтетичних проектів contemporary art саме проект «Генезис» Оксани Чепелик, у якому розроблено складний механізм використання новітніх технологій в урбаністичному просторі, опинився в полі всебічного теоретичного міждисциплінарного осмислення фахівців ІПСМ, що втілилося в низці статей різних авторів у нашому науковому збірнику «Сучасне мистецтво» (2008, вип. 5). У цих роботах досліджуються теми формування масової свідомості та культурних трансформацій в умовах глобальної експансії медіа; проблеми генофонду, порушуються соціальні й етичні проблеми використання біологічного ресурсу стовбурових клітин і дитячої трансплантології.
Оксана Чепелик 2007 року була нагороджена американською Премією Незалежних проектів «АртсЛінк», яка підтримала розвиток і реалізацію у Музеї юрської технології, в Лос-Анджелесі (Каліфорнія), і в Галереї «MOV_iN» Коледжу Санта-Фе, (Нью-Мексико) нового проекту «Початок», що піднімає питання міграції і росту міського населення, інтегруючи інформаційні технології і нові медіа, соціальну скульптуру і традиційну скульптуру.
Важливим напрямом діяльності О. Чепелик є синтетичні кіно- та медіа-мистецтво. Їй завжди цікавий експеримент. У режисерських роботах це надзвичайно помітно (в експериментальному кіно вона працює з 1994 р.). З останніх фільмів вирізняється спільна робота з літератором Оксаною Забужко, на філософську есеїстику якої і були зняті «Хроніки від Фортінбраса» (2001). Фактично, цей короткометражний фільм є перформансом, в який органічно вплетено адаптовані цитати з літературного твору. Можна також відзначити документальний фільм «Реальний майстер-клас» (2008), номінований на здобуття кінематографічної премії «Нiка» як кращий фільм країн СНД та Балтії, та відзначений на Міжнародному фестивалі «Кінолітопис». Фільми режисера О. Чепелик демонструвалися на численних фестивалях кіно, відео та нових медіа по всьому світу, отримуючи призи: в Нью-Йорку, Лондоні, Таллінні, Санкт-Петербурзі, Оснабрюці, Монтекатіні, Лінці, Москві, Парижі, Берліні, Оберхаузені, Ліверпулі, Бело-Орізонте, Карлових Варах (категорія А), Кишиневі, Веймарі, Тель-Авіві, Анкарі, Пезаро, Санта-Фе, Штутгарті, Барселоні, Больцано, Бердянську, Севастополі, Сараєво, Клермон-Феррані та інших. 2009 року в Парижі директор видавництва «Експериментальний Париж» Крістіан Лєбра відкрив ретроспективу експериментальних фільмів О. Чепелик, організовану французьким кінознавцем Любомиром Госейком.
Оксана Чепелик, будучи двічі лауреатом Премії Фулбрайта (США), здійснювала науково-практичне дослідження в UCLA - Каліфорнійському університеті Лос-Анджелесу: у 2003–2004 рр. - «Інтерактивний мистецький проект «Текстовий ГЕН» як модель дослідження інтеркультурної комунікації», а 2010-2011 рр. – «Оцінка художніх модальностей практик соціальної скульптури та естетики взаємодії, переосмислення суспільної сфери».
Монографією «Взаємодія архітектурних просторів, сучасного мистецтва та новітніх технологій» провідного наукового співробітника лабораторії новітніх технологій Оксани Чепелик Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України продовжив серію монографій та збірників статей мистецтвознавців, художніх критиків та архітектурознавців різних поколінь, напрямів, наукових шкіл і творчих уподобань. Цього разу у центрі дослідження — сучасне мистецтво та новітні технології в їх проникненні в архітектурне середовище, його організація як суспільного простору. Монографія О. Чепелик зачіпає проблематику переосмислення процесів, пов’язаних з функціонуванням суспільного простору за умов парадигматичних змін глобалізованого світу, що передбачає дослідження соціальної скульптури і методів public art з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, спираючись на праці Джозефа Бойса та інших мислителів і практиків, чиє бачення, формулювання та проекти є основними для соціальної сфери.
Шляхом власного мистецького меседжу, Оксана Чепелик вже як художник, втілює концепцію синтезу архітектурного простору, відео-інсталяції, фотографії та живопису. Актуальність мистецького дослідження автора обґрунтована відповідно до феномену своєрідного поєднання аморфності та деформації онтологічних, освітніх та художньо-мистецьких вимірів сучасного мистецтва.
Проте порушену у проекті «Генезис_2» проблему генофонду, недостатньо кваліфікувати як «міждисциплінарну». О. Чепелик висунула один з інтегральних варіантів визначення фундаментальних проблем сучасного мистецтва. Звідси – одна з не багатьох на сьогоднішній день спроб вдалого втілення діалектики способу дослідження, а також поліваріантність його використання.
Інститут проблем сучасного мистецтва з моменту заснування 2001 року намагається бути на вістрі актуальності художніх студій. I тому Оксана Чепелик розробляє проекти, що знаходяться на перехресті мультимедійного мистецтва та суспільного простору. У зв’язку з дослідженням можливостей розвитку мистецького процесу з його стратегіями опору глобалізованому світу в межах соціальної сфери проект «Генезис_2», сприятиме отриманню громадськістю критичного знання.
Академік Віктор СИДОРЕНКО,
директор Інституту проблем сучасного мистецтва
Академії мистецтв України
