Оксана Чепелик

МЕТА-ФІЗИЧНИЙ ЧАСО-ПРОСТІР

проект

Оксана Чепелик (Україна)

Ріко Граупнер (Німеччина)

 

Проект пропонує діалог між концепцією просторового досвіду і концепцією функціонування алгоритмічного суспільства за домопомою імерсивного середовища. Це - серія робіт, що стосується просторової форми рухомого зображення у site-specific інсталяції, де людина занурена в космогонічне перетікаюче середовище, як звернення до ідеї плинності інформації Марка Хансена ("Нова філософія для нових медіа"), очевидно базованої на понятті китайської філософії Дao як потоку Всесвіту. Цей принцип дозволяє досліджувати так звані "Цікаві часи", оголошену тему 58-ої Венеційської бієнале сучасного мистецтва 2019 року, вловлюючи плинність змін, які непомітно відбулися, а саме - перехід до алгоритмічного суспільства. Дискурс РальфаРугоффа: "В наші дні, коли онлайнове поширення фейкових новин і "альтернативних фактів" роз'їдає політичний дискурс і довіру, від якої він залежить, варто зупинитися, аби переосмислити нашу систему координат" видає погляд вченого, що досліджує світ під мікроскопом іззовні / outside. Влада сьогодні перед усім в руках у тих, хто контролює код, аналітику даних і потоки інформації. Мистецтво та технології можуть відкрити і проявити приховані невидимі шари. До теми "May You Live in Interesting Times" / "Щоб ти жив в цікаві часи!" проект пропонує погляд ізсередини / inside. Експозиційний простір реструктурується як фрагмент алгебраїчного простору Калабі-Яу з безупинним перетікаючим рухомим зображенням, що унаочнює алгоримічну структуру прихованих інформаційних потоків, на які ми не можемо впливати. Проект ставить запитання - чи це демократія? Через просторові ідеї проект звертається до пошуку розуміння Всесвіту через науку фізику і алгебру. Згідно з теорією супер-струн, в кожній точці нашого 4–вимірного простору знаходиться 6-вимірний простір Калабі-Яу. Мьобіус в проекті відсилає до символу вічного повернення або циклічності, самоаналізу, безперервного циклу нескінченного творення природи і деструкції, життя і смерті. Стрічка Мьобіуса - двовимірний компактний маніфолд, що фактично є безкінечною замкненою на собі петлею, в експозиції трасформовано у поверхню, що є кроком у бік формування 6-вимірного простору Калабі-Яу. Часо-простір в проекті представлений у відео панорамі, як відсилці до панорамного живопису. Переформатування сприйняття часо-просторових стосунків відбувається у відео панорамах, що складаються з 24-60 фрагментів рухомого зображення, які повільно рухаються, активуючи механізм аудіо-візуальних "трансмутацій" (фізичний термін Марії Кюрі). Проект апелює до концепції часу, де минулий час постійно реактуалізується, формуючи майбутнє. Арт проект зосереджується на сценарії виживання для планети в поточній турбулентній реальності пропаганди і пост-правди, аби пропонувати критичні підходи. Згенерована візуальність: завдяки застосуванню коду до активного і реактивного світу навколо нас - утворюється нова дигітальна біосфера, що пропонує глядачеві імерсивний досвід, у який ми занурені. Спеціальне програмне забезпечення і технології використовуються, щоб за допомогою візуального сприйняття простору, створити і проявити цей "розширений" світ. Спотворення працюють на образ і смислових трансформацій виявляється безліч у проекті. Це мистецтво, що є свідоцтвом сьогоднішньої викривленої соціальної дійсності та її травм. Глядач співвідноситься з минулим і перспективами.Проект є продовженням довготермінового проекту мисткині  “Колайдер", який схрещуючи науку фізику з цивілізаційними катаклізмами, які переживає світ, порушує питання: чи люди є елементарними частками в системі прискорювачів глобальних сил, чи енергія взаємодії здатна породити нові значення, нові форми мислення і нові шляхи існування в світі, наполягаючи на тому, що “інший світ можливий”? Проект про залученість. Петар Чукович, арт директор DEAC, який був комісаром павільйону Югославіії на Бієнале у Венеції 2001 року (це він починав проект “Балканське барокко” з Мариною Абрамович, за який мисткиня отримала “Золотого лева” на 47-ій Венеційській Бієнале 1997 року), спів-комісаром павільйону Чорногорії 2011 року, 12 років очолював Національний музей Чорногорії в Цетінє, наголосив, що проект за допомогою аудіо-відео технологій творить імерсивне середовище, в якому, наче, “вселенський розум говорить з людиною”, де Україна є частиною цілого. Взаємодія між мікро- і макросистемами, між фізичними і соціальними світами досліджує різноманітність сучасних та історичних явищ. Проект - це не лише експонування об'єктів, а досвід в цілому, який аудиторія отримує після його відвідування і можливо змінює свій погляд на світ.